Шоумен, актор та ведучий Антін Мухарський розповів нам, як виглядає ТБ зсередини і як воно знищує людей.

Ми сидимо у студії Антіна Мухарського «Воля або Смерть» – осередку союзу вільних художників. Навколо повно тематичних картин та виробів мистецтва – складається враження, що ми потрапили до якогось музею сучасного агресивного, але інтелігентного мистецького супротиву, такого собі інтелектуального тероризму. Антін тим часом розповідає, що «Воля або Смерть» – націонал-анархічне творче угруповання, яке має перед собою мистецьке завдання ставити діагноз певних суспільних хвороб, виносити їх на обговорення, не перетворюючи це на конфлікт чи бійку.

В чому проявляється анархічність «Волі»?В тому, що ми намагаємося відстоювати право кожної людини на будь-яку, навіть найбожевільнішу думку. Ми стоїмо на принципах історичної сталості української анархічної традиції. Наприклад, козаки. Цей орден знаходився на анархічних принципах: кожен був собі господарем, але всі об’єднувалися заради однієї спільної мети. Далі – махновщина, коли на засадах класичного анархізму утворився такий прецедент, як 100 днів української робітничо-селянської держави, коли кожен мав свою землю, кожен мав свій будинок, кожен мав свою рушницю, щоб все це захищати. Ніякої держави, ніяких податків. Ми, анархісти, не чекаємо милості від держави, не хочемо ані пенсій, ані пільг. Ми відділяємо себе від держави і вчимося захищатися особисто. Наша мета – створити свою територію і відповідати за неї.

Може, ви й податки не сплачуєте?Я намагаюся уникати. Я сплачую єдиний податок, але не хочу фінансувати злочинну державу, злочинне чиновницьке угруповання, яке робить все, щоб народ перетворився на рабів.

Навіщо ви взялися за проект «Жлоб-арт»?Бо жлобство – це наша внутрішня проблема, наш ворог, через нього ми не можемо вийти на якісь нові горизонти. Це жлобство створювалося штучно. Взагалі, слово «жлоб» – українське, має одеські корені. Англійські архітектори називали українських робітників, які будували Одесу, – job, jobber, що потім вилилось у «жлоб» і стало означати людину жадібну. Але українцям треба було бути жадібними, щоб вижити. Згадайте голод 33-го: якщо сховав десь трохи того зерна – вижив. Українець мав виживати, бо в нього весь час щось відбирали. Він працював, а приходила одна імперія і забирала все. Потім інша імперія. Потім радянська імперія. Лицарський вільний дух вибивали, як могли. От зараз бандерівців називають бандитами, але ж ці люди просто відстоювали своє право жити на своїй землі, не підкорюватися нікому, це люди гордого лицарського духу. Який в той чи інший спосіб зараз намагаються приспати – горілкою, пивом, телевізором.

Ви вважаєте алкоголь та ТБ ворогами України?
Це найстрашніші вороги будь-якої нації, адже світ зараз глобалізується. І глобалістам потрібно, щоб людина дивилася телевізор. Нас цьому вчили прямо і відверто на курсах – приїздили американські спеціалісти з телебачення і розказували це. Казали: «Ви розумієте, людина мусить пересуватися по трьох місцях: телевізор (який каже, що дивитись, що купувати, як вдягатись) – робота – магазин. І далі знову телевізор». Гомо глобалікус має бігати по цьому колу віками. Так виховуються покоління і для багатьох – це нормальне життя. Але це не нормальне життя, це існування біомаси. Якщо не хочеш бути біомасою – не дивись серіали, не пий пиво – іди в спортзал і читай книжки.

Чорт, ми якраз в цьому номері зробили матеріал про 25 найкращих серіалів....
Ну, серіали – це теж мистецтво. Але є маленький аспект – телевізор привчає людей отримувати інформацію з екрану. Він відучує людину копатися і наривати ті дані, які приховуються. До того ж телебачення – це наркотик, який викликає залежність. І це робиться свідомо, бо глобалістам вигідно, щоб телевізор став єдиним джерелом інформації. Є ще, слава Богу, інтернет, але покоління, яке читало книжки, зараз тупо пересаджується на телевізор, ті, кому за 50. Є молодь, яка активна, бунтує, шукає, але потім в неї народжуються діти, молодь смирніє. А дітей треба ростити – молодь входить у відносини з державою і під 50 теж поринає у телевізор. Проте людство завжди так жило – є біомаса, а є ті, хто виробляє якісь ідеї. Як пише Іван Семесюк – якщо воно ходе, говорить і щось робить – це не означає, що це людина.

Хіба це сучасне мистецтво не навчає публіку чомусь корисному?Іспанський філософ Ортего Ігаціо у книзі «Бунт Мас» ще в 30-х роках все це описав: раніше художник народ підтягував. Але потім прийшла маса і сказала: «Ми будемо тобі казати, що малювати – те, що подобається нам». І сьогодні митці віком 23-25 років хочуть йти в мейнстрім, але там не платять гроші, а їсти хочеться. І митці ідуть в рекламу, в шоу-бізнес. Тільки одиниці, можливо, не підуть за масами і самотужки дістануться висот. Проте на це потрібно покласти 10-15 років життя і їсти гречку.

А їсти гречку ніхто не хоче, адже не так давно он четвертий айфон вийшов... Як ви оцінюєте українське ТБ?Телебачення у всьому світі однакове – воно має у будь-який спосіб брати рейтинги, щоб у рейтингових програмах багато коштувала реклама. До того ж, коли наше, українське телебачення почало розвиватися, воно виробляло свій оригінальний медійний продукт. Потім ситуація змінилася: керівники каналів почали закуповувати іноземні програми, які себе вже гарно зарекомендували в інших країнах. І наше телебачення стало суто колоніальним, провінційним, копійованим, другосортним. Тепер у нас зневіра, що ми можемо зробити самі щось гарне, ми плетемося в кінці індустрії і не створюємо нові формати, не презентуємо їх на міжнародному ринку.

Ми боїмося нового чи нема ідей?Ідей багато. Але у телебаченні крутяться великі гроші, які не люблять експериментів. Краще зробити свій рімейк вже готового формату, який скоріше за все отримає популярність, ніж створювати щось, що може прогоріти. Хоча теж треба зважати на наш менталітет. Наприклад, був прецедент з каналом 1+1 – туди прийшли румунські топ-менеджери, які захотіли запустити проект «Танцюю для тебе» – він мав шалену популярність у Румунії. А у нас він не пішов. Бо Україна – країна сільського гламуру. У нас люблять пишність, щоб зірки були зірками, щоб телебачення було таке, ух, відірване від життя, мексиканське, яскраве. Тому «Танці з зірками» мали шалені рейтинги. Тому в 90-ті роки села вимирали, коли прийшли бразильські серіали. Тому до сих пір в Україні зустрічаються будинки, як із «Санта-Барбари». Нам хотілося таке життя втілювати.

Може, бо ми втомилися за 400 років бідності?Так! Наше життя має буяти, тому у нас є такий велетень естради, як Поплавський. Тому є багато барокових дівчат, тому кліпи всі такі пишні, і сісі, і пісі, і доляри літають – все має буяти. Скромненьке, сіреньке наш народ не доганяє. Європейська простота аристократизму у нас не приживається, а приживаються багатюще, жлобкувате, сільскогламурне – це народу подобається.

І це виливають телеканали на глядача. А до чого вони його ще спонукають?До отупіння. Чим більше дивишся телебачення – тим більше перетворюєшся на тварину, що лежить на дивані, їсть, п’є, живе від програми до програми. Сучасні покоління звикли, що телевізор все покаже, що вони хазяї світу – є пульт в руках: захотів – потрапив до Америки, захотів – послав ведучого. У них створюється сурогат повноцінного життя. Телевізор присипляє людину – їй здається, що вона живе, ходить, дихає, щось жере, щось дивиться, а насправді вона спить. Вона ніяк не задіяна у суспільстві. І масі це не потрібно. Тіві плекає людей, які не спроможні на дії, не спроможні до реального життя, адже телевізор – презерватив реальності.

Добре, що в нас є інтернет, якому більшість молоді віддає перевагу.Так, інтернет хоч якось плекає індивідуальність. Якщо не пірнати у соціальні мережі і комп’ютерні ігри. Особисто я шкодую, як у 97-му півроку витратив лише на вбивство монстрів у лабіринтах. Проте веб як джерело інформації – це сила. Я перед переглядом вечірніх новин годину сиджу в інтернеті і шукаю, що нового пишуть інформаційні агенції. А потім дивлюся ТБ і бачу, наскільки все упереджено – те, про що треба було б сказати, вони не розказують, а другорядне підкреслюють. Виховують свій електорат: ці політики зробили гарно, ці зробили супер, а ці – фу-фу-фу! Це маніпуляція.

А чи з часом інтернет не перетвориться на інше Телебачення?Ні. Телебачення – це тюремна столовка, де тебе годують тим, що приготували на кухні. А інтернет – це шведський стіл, і ти вибираєш, який наїдок тобі скуштувати.

Невже насправді тіві так сильно впливає на людину?
Страшні речі розказували нам американські модератори: «Той, хто читає книжки, буде плюватися від телевізора. Ми маємо працювати для тих, хто знаходиться на рівні початкової школи». Я не можу пояснити це явище, але чим нижчий рівень програми, чим вона тупіша, чим вона примітивніша – тим більше у неї рейтинги, тим людина більше на неї підсідає. Американці пояснюють це тим, що телевізор було створено для людей робочого класу, які після важкого робочого дня мають прийти і відключити мозок – дивитись, як рибка плаває чи як люди вбивають один одного.

Ну, рибок на екрані набагато менше, ніж вбивств.
Це тому, що за телевізійними правилами новинний контент має складатися як мінімум з 60% негативних новин. Щоб людина боялася виходити на вулицю: там страшно. А тут гарно, у тебе вдома, твій друг – телевізор. А там – страшне життя, тебе може переїхати машина, тебе може змити потоком, тебе можуть вбити терористи, кінець світу скоро обов’язково! Кожні два-три роки нова звістка про кінець світу, щоб люди втрачали надію. «А, два роки до 2012-го залишилось! Бухать, куріть, ламборджині, одін раз живьом!». Постійно у ЗМІ мусується тема, що завтра ми всі помремо. Навіщо вірити в Бога, навіщо про щось мріяти, бажати щось змінити – скоро армагедон! Людина деморалізується, суспільство деморалізується. І ці всі технології нам пояснювали, розповідали, як вони діють. Людей дурять, масово впливають на їх свідомість.

Всі тівішники про це знають?Найвищі тівішники це знають – ті, які приймають рішення. Тому у нас 60% поганих новин, 20-30% нормальних і лише 5-10% – позитивних. Щоб люди наприкінці видихнули – ну, є ж щастя! Є! Папужка на лижах навчилася кататися! Фух! Але все одно, там – терористи, захопили, вбили... Швидко на роботу, швидко в супермаркет, не виходити, не висовуватися, участі ніде не брати, навколо одні змови – треба лише сидіти і дивитись телевізор. До того ж всяких проблем багато, і щоб їх вирішити, треба прикладати зусилля. А тут ти ввімкнув телевізор, і здається, щось робиш. Це насправді диявольські штуки.

Чи є в Україні свобода слова?У нас є така штука, як самоцензура. Вона вмикається, коли влада дає зрозуміти, що за сказане можна і по морді отримати. Тому ми знаємо: одне комусь можна сказати, але іншому – інше. Цільних людей, які відстоюють свою позицію в будь-якій ситуації і можуть називати речі своїми іменами, досить небагато. Особливо серед тих, хто живе в середовищі, залежному від чогось – від начальника на роботі, тощо. Коли я працював у театрі імені Лесі Українки, одна поважна людина, яку я не буду називати, спочатку була затятим комуністом, потім в 90-х стала щирим націоналістом, а коли в 91-му стався путч – викликала нас до себе і сказала: «Все, що я говорив останній рік, вважати недійсним». Комуністична система приспала свідомість, навчила українців брехати, перефарбовуватись, діяти за принципом «куди дме вітер – туди і я». Я дуже сподіваюся, що молоді йдуть іншим шляхом.
Щодо безпосередньо свободи слова – то у нас на керівних посадах багато хамелеонів, які начебто за свободу слова. Як в Білорусі – та будь ласка, проводьте маніфестації! А прямо перед заходом кажуть «Ой, та ви знаєте, через приїзд посла Папуа-Нової Гвінеї ваша маніфестація не може відбутися». До того ж кожен телеканал має своїх власників, і новини цих каналів відповідно ллють воду на свій млин. Хоча це нормально, це європейський ринковий досвід, коли ти купуєш канал, який розказує те, що тобі не подобається. Але коли держава у особі СБУ починає закривати канали, що говорять не угодні владі речі, – це вже державно-ментовське свавілля. Я мрію створити програму, яка б називалась «Тест на демократію». Щоб люди брали плакати, йшли на демонстрацію і прихованими камерами знімали дії міліції, моніторили державні репресивні органи.

Якби ви могли клацнути пальцями – і зникли б ТБ та держава, ви б так зробили?Ні. Бо почався б армагедон. Люди, які звикли до цього – вони б збожеволіли і почали вбивати один одного. Бо це як у наркомана відібрати шприц. І владу теж не прибрав би. Я проти держави, але я за неї, бо без неї неможливо – вона має тримати у послуху великі маси населення: мільйони від неї залежать. Але держава – це зло. І людина розумна, яка читає книжки, має тікати від держави, вона мусить робити все, аби держава якомога менше втручалась у її справи, повинна вичавлювати з себе раба та гомо советікуса.